ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ КОНКУРС ЕСЕ

"Я - ЄВРОПЕЄЦЬ"

(Робота - переможець ІІ етапу Всеукраїнського конкурсу есе «Я - європеєць")

Серед географічної Європи розкинулась молода, але з давньою та славною історією держава – Україна. Чому молода? Бо незалежною моя Батьківщина стала лише 25 років тому. Порівняно з країнами старої Європи наша держава лише на початку свого становлення і зростання. Протягом кількох століть український народ вів активну боротьбу за можливість мати незалежність, свободу та гідність її громадян. І, нарешті, 24 серпня 1991 року було проголошено Акт Незалежності України. Здавалося, для українського народу почалася нова доба: вибору нового шляху та розвитку. Дуже прикро, але за 20 років незалежності ми так і не зросли як єдиний народ, який любить свою Батьківщину. Всі ці роки нам насаджувалася культура, політична воля, мова сусідньої «братньої» держави. І знову наша країна ставала залежною, а довгоочікувана незалежність стала мильною булькою. Україна як незалежна держава існувала лише на політичній карті світу. На жаль, протягом довгого часу все це влаштовувало людей, та згодом нація почала прокидатись. Змінювалася влада, і, нарешті, усі згадали, що ми українці.

Останнім часом дуже гостро постало питання відродження українства та відновлення курсу держави на Європу. Його обговорюють усюди: у пресі, на телебаченні, у навчальних закладах та навіть на кухнях українських родин це улюблена тема для дискусії.

Українське суспільство поділилося на три табори. Перший – це люди, які живуть минулим, їх душу зігріває ностальгія за радянськими часами, і вони марять, що можна в один день повернути їхнє начебто «щасливе життя». Це переважно представники старшого покоління, які виховувалися на засадах радянської ідеології. Другий – це частина суспільства, яка завжди вела, веде і буде вести боротьбу за незалежний шлях свого народу, відродження української нації. До цієї категорії також відносяться ті, хто народився і зростав у незалежній Україні, бо коли людина виховується на принципах свободи, гідності, то її важко підкорити, зломити волю. І коли такі люди об’єднуються, вони є незламною силою. Саме з таких українців почався Євромайдан, що став немовбито пробудженням з того марення-сну, він став першою сходинкою нашої держави на шляху до Європейської України. Українці вперше за останні роки, вставши з колін, заявили про себе усьому світові. На жаль, до третьої категорії відносяться люди, яким байдуже, бо такі пристосуються до будь-якої влади, державного устрою, ідеології. Таких людей я називаю «безхребетними» або «найпростішими». Радує, що відсоток цього прошарку населення незначний.

Замислююсь над питанням, що ж для кожного із нас означає бути європейцем? Для когось це можливість бути матеріально забезпеченим на рівні держав Європи, для когось – вільно пересуватися Європою у пошуках себе , але для більшості українців - це надія на краще життя для себе та своїх дітей.

Особисто для мене, бути європейцем – це бути вільним у виборі, впевненим у завтрашньому дні, мати можливість за будь-яких обставин вчиняти по совісті, на користь своєму народові та державі. Я гадаю, що ми повинні вчитися, працювати, творити, перемагати, досягати вершин задля розквіту своєї країни.

Та для того, щоб кожен із нас міг сказати: «Я – європеєць!», ми повинні навчитися любити свою державу. Коли кожен голосно, із гордо піднятою головою, скаже : «Я – українець!», то це означає, що він європеєць. Адже жити в державі, не люблячи її і не вважаючи себе її частиною, тоді навіщо так жити? Глибоко переконана, щоб Батьківщина любила нас – ми повинні любити її. Не успішна країна робить успішних людей, а успішні люди роблять успішну країну. Бути чи не бути Україні європейською державою не лише географічно залежить тільки від нас.

Дворна Юлія, учениця 9 класу

Кiлькiсть переглядiв: 488

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.